Три імені, які залишаться в пам’яті громади: у Галайках відкрили меморіальні дошки Захисникам
На фасаді Будинку культури в селі Галайки відкрили три меморіальні дошки на честь воїнів-земляків — Романа Володимировича Семенюка, Станіслава Миколайовича Білого та Миколи Дмитровича Цикула.
Відтепер їхні імена та обличчя зустрічатимуть односельців у самому центрі села. Для когось це будуть імена Захисників, вписані в історію громади. Для рідних, друзів і тих, хто знав їх особисто, — обличчя людей, із якими пов’язані спогади про життя до війни.
На відкриття меморіальних дошок прийшли рідні полеглих військовослужбовців, жителі села та представники громади. Присутні вшанували пам’ять Захисників, які не повернулися додому.
Меморіальні дошки освятив настоятель місцевого Храму Святих Рівноапостольних Костянтина і Олени отець Василь.
Звертаючись до присутніх, ветеран війни, заступник Тетіївського міського голови Павло Корнієнко наголосив, що встановлення меморіальних дошок — це передусім спосіб зберегти історію конкретних людей для наступних поколінь.
«Коли ми говоримо про наших Захисників, дуже важливо, щоб за словом “Герой” ми не втрачали саму людину. За кожним таким іменем — ціле життя. Батьки, які виховали сина. Родина, яка його любила і чекала. Друзі, односельці, мрії та плани, яким не судилося здійснитися. Роман Семенюк, Станіслав Білий та Микола Цикул віддали найдорожче, що мали, — своє життя. Наш обов’язок — зробити все, щоб їхні імена не залишилися лише рядками в історії цієї війни, а щоб про цих людей знали й пам’ятали наступні покоління», — зазначив Павло Корнієнко.
Особливі слова цього дня були адресовані родинам загиблих. Саме для них за офіційними словами про подвиг і жертовність назавжди залишатиметься особиста втрата — людина, яку вони знали зовсім іншою: сином, чоловіком, батьком, братом, другом.
Встановлені меморіальні дошки не здатні зменшити цей біль. Їх значення в іншому — зберегти ім’я та обличчя людини у пам’яті місця, де вона жила і звідки пішла захищати свою державу.
Повномасштабна війна вже залишила глибокий слід в історії українських міст і сіл. За загальними цифрами втрат стоять конкретні громади, вулиці, будинки та родини, до яких військові вже ніколи не повернуться.
Тепер на Будинку культури у Галайках поруч залишатимуться три імені — Роман Семенюк, Станіслав Білий та Микола Цикул. Повз ці дошки проходитимуть дорослі й діти. Для молодших поколінь вони з часом можуть стати першим знайомством з історіями земляків, які жили у цьому ж селі й стали на захист країни. Їх імена відтепер закарбовані у просторі рідного села — як частина його історії та як свідчення ціни, яку його жителі заплатили за захист України.
