«Екран Надії»: понад 100 облич тих, кого вдома продовжують чекати
Понад сто облич. Понад сто людських історій. Понад сто родин, для яких очікування звістки про найдорожчу людину стало частиною кожного дня. Вони не мають відповіді на найголовніше запитання — де сьогодні їхній син, батько, чоловік чи брат. Минають місяці, для когось — роки, але телефон залишається поруч, а кожен дзвінок із незнайомого номера змушує серце завмирати.
30 серпня, у День пам’яті зниклих безвісти за особливих обставин, на площі Героїв Майдану в Тетієві відкрили «Екран Надії». На ньому — фотографії понад 100 людей, доля яких досі залишається невідомою.
Це не меморіал. І це принципово важливо.
Бо тут ні з ким не прощаються. Тут чекають.
Чекають на повернення з полону. На повідомлення. На дзвінок. На будь-яку достовірну інформацію, яка нарешті перерве болісну невідомість.
За кожною фотографією на екрані — не статус «зниклий безвісти». Там людина, яка ще вчора телефонувала додому, сміялася, будувала плани, виховувала дітей, обіймала батьків, а сьогодні її рідні збирають інформацію буквально по крихтах і продовжують вірити у зустріч.
Для когось це мама, яка не випускає телефон із рук. Для когось — дружина, яка прокидається і засинає з одним запитанням. Для когось — дитина, яка продовжує чекати тата. Для когось — батьки, які відмовляються втрачати віру у повернення сина чи доньки.
Саме тому «Екран Надії» має ще одне важливе завдання — не дозволити суспільству звикнути до слів «зниклий безвісти».
До реалізації ініціативи долучився депутат Київської обласної ради Олег Балагура.
«Понад сто наших земляків сьогодні вважаються зниклими безвісти, але за цією цифрою ми повинні бачити не статистику, а людей і їхні родини. Найстрашніше для них — жити в невідомості й чекати. І наше завдання — не залишати їх із цим болем сам на сам. Ми не маємо права дозволити, щоб про зниклих безвісти перестали говорити чи щоб їхні імена загубилися серед щоденних новин війни. Поки немає остаточної відповіді — ми чекаємо, шукаємо і віримо у повернення кожного», — зазначив Олег Балагура.
Створення «Екрана Надії» стало можливим завдяки спільним зусиллям небайдужих людей. За допомогу в реалізації ініціативи щира вдячність меценатам О. В. Балагурі, Н. І. Мотуз, С. В. Рудюк, колективу «Vidmak», О. П. Лазарук, А. К. Шумко та С. В. Рудас. Їхня підтримка дала можливість створити в центрі Тетієва не тимчасову інсталяцію до пам’ятної дати, а місце, яке щодня повертатиме увагу громади до тих, кого продовжують шукати.
Після відкриття «Екрана Надії» учасники заходу вирушили автопробігом дорогами Тетіївської громади.
Загалом до акції долучилися близько 40 автомобілів. Упродовж маршруту склад колони змінювався: у різних населених пунктах до неї приєднувалися нові учасники, інші, подолавши частину шляху, від’їжджали.
Так автопробіг пройшов дорогами громади з простим, але важливим нагадуванням: зниклі безвісти — не забуті.
Їхні фотографії продовжують тримати в руках рідні. Їхні імена продовжують називати вголос. Їх шукають. На них чекають.
І поки родини не отримали достовірної відповіді про долю своїх близьких, ми не маємо морального права перегорнути цю сторінку.
Відтепер «Екран Надії» залишатиметься на площі Героїв Майдану. Щодня повз нього проходитимуть люди. Хтось поспішатиме у своїх справах. Хтось зупиниться лише на кілька секунд. Хтось упізнає знайоме обличчя.
Впевнена, що єдине бажання для всіх щодо цього екрана — щоб фотографій на ньому ставало не більше, а менше. Щоб одного дня чиєсь обличчя можна було прибрати звідти тому, що людина знайшлася. Тому, що повернулася. Тому, що нарешті переступила поріг свого дому.
Саме з надією на повернення сьогодні дивляться на понад сто облич на «Екрані Надії». За кожним із них — родина, яка продовжує чекати, шукати й вірити. І головне очікування цих родин залишається незмінним: одного дня отримати звістку, заради якої вони тримаються весь цей час, — рідна людина жива і повертається додому.
